СПРОТИВ

«Бо плач не дав свободи ще нікому
А хто борець - той здобуває світ!»

(з Гімну ОУН)

Сторінки

середа, 4 грудня 2013 р.

Нам потрібна революція, а не бунт. Аналіз спроможності масового спротиву

В країні існує Бандитсько-Олігархічно-Владна Вертикаль. Спроби блокувати, реформувати чи ліквідувати якийсь з елементів цієї системи окремо від усієї системи (уряд, президента, судову владу) смислу не мають. Безкровно в Парламенті чи на Майдані ліквідувати Вертикаль неможливо.

Розмови про те, що всередині Вертикалі розкол — це ілюзії. Всередині цієї Вертикалі діє кругова порука. Навіть якщо окремі представники Вертикалі пробують дистанціюватися від неї, це не спричиняє жодних проблем для Вертикалі. Всі включені у Вертикаль розуміють, що відповідальність за скоєне уже — призведе до втрати як їх влади, так і статків.

Бандитсько-Олігархічно-Владна Вертикаль нездоланна, допоки вона відносно монолітна. Ліквідувати її монолітність всередині країни неможливо. Олігархи та влада можуть втратити монолітність лише через реальну загрозу своїм капіталам за кордоном, що може бути організовано лише США та/чи Європою.

Найбільшою таємницею Майдану-2004, про яку знають експерти і про яку воліють не згадувати представники помаранчевих, була та, що доля виборів 2004 вирішувалася не в Україні. Перемога Помаранчевої Революції сталася завдяки прямому тиску на владу та зокрема Верховний Суд з боку США і наперед надана США гарантія недоторканності українських суддів за справедливе рішення при бездіяльності в цьому процесі Росії. Така ситуація більше не повториться — Росія більше не буде бездіяльною, навіть якщо США знову тиснутимуть.

Проблема масового спротиву у тому, що він водночас хоче відсторонити діючу владу, при цьому хоче зробити це власними силами і виглядати при цьому мирно. Це протиріччя. Або громадянський спротив вибирає мирні засоби, і тоді він має діяти тижнями або навіть місяцями, щоб втрутилися зовнішні сили (тоді все буде як у 2004, і можна буде знову жити в ілюзії, що саме Майдан усе вирішив). Або громадянський спротив активно відбирає владу, і тоді це означає громадянську війну і можливий розкол країни.

Ситуація, за якої Майдан водночас буде мирним, дієвим і самостійно досягне цілей відсторонення влади від влади, — не може існувати в принципі. Зараз тільки силовий сценарій може призвести до зміни ситуації.

Аналіз революційної ситуації та статус масового спротиву

Давайте подивимося на те, що відбувається з точки зору ленінської теорії революційної ситуації.

    «Верхи не можуть жити по старому».

В нашій ситуації верхи можуть жити по старому ще доволі довго. Ми ж давно вже живемо в борг — беремо гроші в МВФ і не протестуємо проти цього. При цьому влада розкрадає, перепрошую, передає гроші з держбюджету та пільги обраним корпораціям на підставі абсолютно законних тендерів держзакупівель товарів та послуг. Торг влади з ЄС — ми вступимо в асоціацію за 160 мільярдів доларів — якщо буде вдалим, дозволить владі жити по старому і далі дерибанити держбюджет.

    «Низи не хочуть жити по старому».

Низи не хочуть жити по старому, але для цього потрібно щось інше, ніж просто гасла «банду геть». Низи з промитими мізками про «права людини» думають, що стояння на Майдані, захоплення будівель чи їх блокування веде до зміни влади. Я вважаю, що це серйозне недопрацювання експертів та інтелектуалів загалом, які не пояснили «низам», що такий громадянський спротив — всього лише бунт.

    Значне підвищення активності мас, їх готовність до революційної творчості.

Люди на початку зими 2013 року вийшли і проявили активність. На відміну від 2004-го, барикади побудували, створили загони самооборони. Такої необхідності робити все це в 2004-му просто не було. Тут спрацювала творчість мас. Водночас з активності мас самої по собі революційна творчість не виникає.

Революційна творчість відбувається тоді, коли маси вже озброєні революційною теорією. Коли стався Майдан, пізно вже пропагувати революційні ідеї. Це потрібно було робити до цього. Ще до громадянського спротиву потрібно було обговорювати революційні ідеї, пропагувати їх масам, досягати їх розуміння масами. Тоді б маси під час громадянського спротиву не захоплювали нікому не потрібні адміністративні будівлі, а робили б змістовні кроки по реалізації революційних ідей.

Інакше кажучи, тільки революційна теорія спрямовує творчість мас у соціально вірне русло. Без революційної теорії маси перетворюються на натовп, який призводить до погибелі революції.

Тільки революційна теорія дозволяє пропагувати себе в середовищі армії та силових структур. Силові структури можуть перейти на сторону народу тільки тоді, коли вони розуміють ідеї революції. Якщо ідей нема, силові структури завжди будуть виконувати накази, спрямовані проти громадського протесту.

    Наявність партії, озброєної революційною теорією, яка здійснює революцію на основі цієї теорії.

От з цим у нас суттєва проблема. Революційна теорія в Україні є. Просто політики — хоч владні, хоч опозиційні — в принципі не хочуть ні знати, ні розуміти, ні поширювати які-небудь революційні теорії. Все, що можуть наші так звані партії, — це ставити раз за разом питання про владу. І все. Навіть революція-2004 року, яка все-таки призвела до соціальних змін, зокрема і до зміни Конституції, все одно не мала теорії революційних змін. Саме тому, вона знову привела український народ на Майдан в 2013-му.

Зараз в Україні знову громадський спротив владі, тому що після 2004 року ми не хотіли дослухатися до ідей інтелектуалів, не хотіли змусити політиків створювати озброєні революційною теорією партії, які б здійснювали корінні соціальні перетворення. Якщо і цього разу ми вчинимо так само, то наступного Майдану може на бути, бо зникне країна, яку він збирає.

Роль інтелектуалів в громадських протестах має бути зовсім іншою, ніж вона є в громадському спротиві 2013 року. Зрозумійте мене правильно. Я не проти походів на Майдан інтелектуалів. Я просто вважаю, що вони мають робити інше — генерувати та поширювати ідеї, рефлексії, організаційні пропозиції, консультувати лідерів спротиву. Якщо інтелектуали не підживлюють лідерів громадянського спротиву ідеями та рефлексіями, виходить дурниця. Така сама дурниця, яку ми спостерігали, коли на повному серйозі так звані лідери вважали, що вони всередині Бандитсько-Олігархічно-Владної Вертикалі за умов кругової поруки в Парламенті зможуть досягти повалення Уряду.

Тому те, що відбувається зараз, це не революція. Це бунт. Бунт роблять маси. Революцію роблять інтелектуали. Якщо інтелектуальні продукти в процесі бунту не можуть бути використані, якщо політики відмовляються від використання нових ідей і говорять лише про зміну влади, то бунт так і лишається бунтом.

Аналіз ідей громадянського спротиву

 Європейський вибір — це не революційна ідея. І асоціація з Європою — це не революційна ідея. Євромайдан був стоянням людей через ілюзії. Я перед цим писав про ці  ілюзії. Вони існують в масовій свідомості, і політикам вигідно ці ілюзії підтримувати. Коли ці масові ілюзії були використані торгашами від влади для торгу з єврочиновниками під час саміту у Вільнюсі, політики не змогли запропонувати нових ідей для Майдану.

Зміна влади — це не революційна ідея. І гасла «бандитам тюрми» чи «банду геть» це теж не революційні ідеї.

Ідеї революції мають торкатися нових принципів, на основі яких здійснюється зміна існуючої соціальної системи.

Наприклад. Бюджетна революція (аналіз структури держбюджету, висвітлення всіх схем вимивання грошей з держбюджету до обраних корпорацій, виконання держбюджету публічно он-лайн (які гроші звідки прийшли і куди і за що пішли відображаються на веб-сторінках і все це доступно усім громадянам)). Виокремлення соціальних видатків, розмитих по різних статтях, у одну статтю. Аналіз того, куди витрачуються гроші і звідки вони не надходять. Принципова зміни структури держбюджету, яка дозволить українським громадянам бачити та контролювати держбюджет, а також впливати на його планування та виконання.

Оце ідея. Але політики її не обговорюють. Вона нікому з них невигідна. Саме ця ідея може принципово змінити економічну ситуацію в державі. Це може бути ідею революції.

Чи, скажімо, ідея зміни принципу влади в державі — супердіарність замість субсидіарності. Чи, наприклад, ідея публічного ресурсу, яка має бути виписана в Конституції і породити цілу групу законів. Навіть спеціалістам права зараз ці ідеї важко сприйняти. Але саме ці ідеї можуть принципово змінити ситуацію в країні, вивести її з кризового стану політики та економіки.

Я вже не кажу про більш складні ідеї, які я описав задовго до нинішнього громадянського спротиву в роботі  «Ідеї революції» (2011) ( скорочена редакція). Можливо це не дуже продумані ідеї. Можливо їх замало. Можливо. Просто я впевнений, що саме такі ідеї можуть перетворити бунт на революцію.

Чому політики не хочуть обговорювати та поширювати саме такі ідеї? Тому що вони вимагають не тільки роботи, але і жертовності. В мізках, промитих постмодернізмом і «правами людини», жертовність це справа невдах та лохів. Але без жертовності не буває революції. Не ризикуючи, не наражаючись на небезпеку стати невдахою, неможливо робити революцій.

Справжня революція діє за схемою: «генерація революційних ідей» — «поширення революційних ідей та залучення їх симпатиків до активної діяльності» — «революційне здобуття влади» — «здійснення революційних перетворень на основі революційних ідей».

Революція не породжується з патерналістських настроїв, хай вони хоч і європейські. Революції не породжуються з ілюзій. Ілюзії породжують тільки бунт. Тільки складні ідеї радикальних перетворень можуть народити революцію.

Перспективи бунту мас 2013-го

На поверхні лежить ідея зібрати загальнонаціональний круглий стіл і обговорити ідеї змін ситуації. Ну зберемо ми круглий стіл. І що ми там будемо обговорювати? Зміну влади, звільнення Тимошенко з тюрми і підписання угоди про асоціацію з Європою. По всіх цих питаннях в країні розкол — не розкол між владою і опозицією, а розкол в країні.

Ніхто не хоче обговорювати справжні революційні ідеї. Це глухий кут.

Інтелектуали не можуть замістити собою політиків. Їх завдання генерувати ідеї і пояснювати їх публічно. Коли політики не бажають чути, розуміти і поширювати революційні ідеї, вони завжди в кінцевому результаті програють.

Ми маємо припинити балаканину про асоціацію з ЄС, Тимошенко у тюрмі і зміну влади. Ми повинні почати готувати справжню революцію. А це означає готувати не асоціацію з Європою, а структурну реформу економіки країни за європейськими стандартами. Це означає не визволяти з тюрми Тимошенко, а в принципі вирішувати проблему вибіркового правосуддя і незалежності судової системи в країні. Це означає не змінювати при владі одних торгашів на інших, а створити систему повної прозорості владних дій і громадського контролю за ними. Для цього потрібні освічені щиросердні люди, які готові на утиски й ризики заради реалізації справжніх революційних ідей. Тобто це зовсім не те, що говорять лжелідери на майданах, не будучи самі готові на жертовність.

У нинішнього Майдану нема революційних ідей. В такому стані у нього нема перспективи. Революції не «дали в морду», бо не було власне революції. «В морду» дали тільки тим, хто пішли за лжелідерами. Мені їх шкода, дуже шкода. Але тут нічого не вдієш — коли сліпі вожді ведуть сліпих, обоє впадуть у яму.

Потрібно починати все спочатку. І на цей раз правильно починати. Вагомо. Ґрунтовно. Розраховуючи на складну і довготривалу роботу.

Бунт сенсу не має. Сенс має тільки революція.

Сергій Дацюк

Немає коментарів:

Дописати коментар