СПРОТИВ

«Бо плач не дав свободи ще нікому
А хто борець - той здобуває світ!»

(з Гімну ОУН)

Сторінки

пʼятниця, 24 квітня 2015 р.

ПРАВО НА АТЕНТАТ. КІЛЬКА ДУМОК З ПРИВОДУ ЛІКВІДАЦІЇ КАЛАШНИКОВА ТА БУЗИНИ

Інформаційний простір країни продовжує наповнюватися повідомленнями про ліквідацію двох покидьків, котрі добряче насолили українському народу – екс-депутата Калашникова та дегенеративного писаки Бузини. З цього приводу варто зробити кілька зауважень.

По-перше, дуже показовою є реакція режиму. Радник  міністра внутрішніх і фейсбучних справ Геращенко героїчно строчив у соцмережах повідомлення, у яких закликав усіх і вся долучитися до переслідування відважних хлопців, які здійснили атентат. Порошенко взяв справу під свій особистий контроль. Коментарі, як то кажуть, зайві. Нинішній режим бачить величезну проблему у ліквідації двох українофобів.


По-друге, атентати засудив Держдеп США. На думку прес-секретаря Держдепу Марі Гарф, українці не мають права вбивати власних ворогів. Тим паче, що вбиті особи – це журналіст і екс-депутат від опозиційної партії. Який страшний удар по демократії!..
По-третє, знайшлося чимало «конспірологів», котрі відразу почали приписувати атентати ФСБ чи якійсь іншій «руці Москви».

Звісно, не можна бути упевненим на всі сто (на всі сто взагалі дуже рідко можна бути упевненим), але найімовірнішою причиною вбивства Калашникова та Бузини є їхня антиукраїнська діяльність. Відповідно, виконавцями вбивства є українські патріоти, котрі «не завагалися виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагає добро справи». Але ж ні! Багато українців цього навіть припускати не хочуть. На їхню думку, усюди діє «рука Москви».
Наскільки я зрозумів, мотиви вбивства, на думку наших «конспірологів», наступні: а) створення непривабливого іміджу України у світі (тобто підкріплення образів «хунти», «фашизму» і «екстремізму», які панують в Україні, тощо); б) замітання слідів по справі «Антимайдану».
Щодо пункту а), то, мабуть, чимало наших борців за імідж готові віддати ворогові половину України – аби лиш про нас у світі погано не подумали. Щодо б), то виникає закономірне питання: якщо Калашников був таким важливим «свідком» (а чому не обвинувачуваним?!) у справі «Антимайдану», то чому ж його свідчення не були використані раніше? Що заважало владі за рік часу покарати винних?

Величезною проблемою є те, що чимало мешканців України ще не звиклися з тією думкую, що українець має право на силу. Проте українські патріоти мали, мають і будуть мати право на боротьбу за інтереси української нації! Під час Майдану українці мали право першими атакувати кордони міліції або  вдаватися до інших методів боротьби. З вибухом війни українці мали право протидіяти агресору не лише у складі «офіційних» структур, але й у складі того, що з точки зору букви закону є «незаконним збройним формуванням» (як показує досвід, такі формування є більш ефективними – приклад ДУКу це доводить). Нарешті, українські патріоти сьогодні мають право на протидію ворогам у тилу. І не лише на «сміттєві люстрації», але й на атентати. І не має значення, яким саме є ворог: безпосереднім представником «ДНР/ЛНР» або РФ, регіоналом, що особливо відзначився антинародною діяльністю, чи представником нинішнього режиму.
Безперечно, в усіх перелічених випадках ідеться про порушення норм чинного законодавства. Але якщо закон захищає зло і поборює добро, то яку сторону має прийняти людина доброї волі: сторону закону чи сторону справедливості?

Сьогодні право на атентат існує так само, як і в роки, коли Крайову екзекутиву ОУН очолював Степан Бандера. Ворогів можна убивати не лише на фронті, але й у тилу. Чимало покидьків, котрі сьогодні почувають себе у безпеці, нічим не кращі за радянського емісара Маїлова або міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького. Сподіваюся, доля обох персонажів шановному читачеві відома.

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

Немає коментарів:

Дописати коментар